воскресенье, 18 сентября 2011
Фэндом: Durarara!!
Персонажи: Шизуо/fem!Изая
Рейтинг: R
Жанры: Ангст, AU, Драма, Эксперимент, Гет, Мистика
Описание: Шизая в украинском селе 19 века)
І
Червневий вечір охоплює Букурівщину у свої кошлаті обійми. В пурпуровому небі поховались біленькі хатки, освітлені ніжними жовтогарячими смужками сонця, що тільки-но закотилося за обрій. Біля однієї з таких хатин старий Ваджима розкурював люльку, задумливо поглядаючи на перші зорі цієї ночі. Десь під пригорбком заскрипів старий віз - то Кадота зі своїми наймитами повертались з панського поля. Неподалеку звідти по кривій стежині крокував Кішітані, гірко посміхаючись та бурмочучи собі під ніс щось незрозуміле. Запримітивши Ваджимівську хату, стариган підняв голову і помахав рукою родичу.
- Агов, куме! Хіба ж то добрий тютюн, що ви курите?
- Авжеж, добрий, - киває Ваджима, випускаючи догори тонку хмарку сизого диму.
Шинген втомлено зітхає, а тесляр лише тихо сміється.
- Щось ронувато ти додому шкандибаєш, Шингене. Хіба шинок зачинено?
- Ой зачинено, куме, зачинено, - бідкається Кішітані. - Ця стара відьма, Ягірі, полишила шинок і утекла кудись...
- Воно і не дивно, - хмикає старий і знову затягується.
- Чого то воно вам, куме, не дивно?..
- А того. До попа певно кинулась, бідолашна, горе оплакувати.
Шинген нагострює вуха і допитливо поглядає на кума.
Той тільки зітхає.
- Учора Сейджі, малий її, у Букурському озері втопився.
З хвилину Кішітані перелякано глядить на родича і слова мовить не може.
- То все бісова Оріхара! - вигукує він, як приходить до тями. - То вона хлопців ізводить, дідькова донька! Хіба ж їй, відьмі, батька власного не вистачило? Уже третій хлопчина за це літо!..
Ваджима мовчки кладе до рота люльку. Не хочеться йому нічого мовити, бо ж не вірить тесляр у ті забобонні говірки. За сім'єю Оріхар недобра чутка ходила. Немов донька їхня старша, Ізаія, батька свого серпом зарізала, та у тому ж таки озері труп кривавий поховала. Як знайшли старого Оріхариша у брудній воді, то й залепетали злі язики: мов, Оріхарівна, бісова дочка, крові відьмацької, і батька свого на пожертву чортові принесла. Багато за тією чуткою інших чуток текло, та тільки ні мати Оріхара, ні дві її молодші донечки того мов і не чули.
- А у тебе ж, куме, двоє синів молодих, дужих... Не боїшся, що і їх Оріхара погубить?
- Не боюся, - сміливо мовить Ваджима. - Шизуо і Каска - хлопці здорові, своя голова на плечах є. Не пропадуть.
Шинген тисне плечима і повертається до свого дому, залишаючи старого тесляра на самоті з люлькою і своїми гіркими думками. Небо потрохи чорніє, зорі розсипаються по ньому, немов пшеничне зерно по чорній землі. Десь неподалік, де сидять брати Ваджимовичі, ллється струмочком тепла мелодія сопілки, створена тонкими пальчиками Каски.
ІІ
Молоді долоні вміло перебирають ноти журливої пісні, немов сама душа юнака виходить через його тонкі губи і ллється музикою через отвори сопілки. Поруч із братом, обпершись обома руками об землю, сидить Шизуо і з теплою посмішкою дивиться в далину. Шизуо ж бо знає, чого сьогодні Каска такий охочий до гри. Унизу, за дорогою, стоїть хатка сім'ї Хіджирібе, з вікна якої виглядає молоде та рум'яне личко Рурі. А молодший Ваджима, захоплений, вкладає серце у свою музику, аби лише потішити кохану. Мелодія змінюється, і Шизуо упізнає її: ще коли вони із братом малечею були, матінка навчала їх співати цієї пісні. Юнак посміхається, і починає підспівувати братовій сопілці, сильним, проте дуже ніжним, немов оксамитовим голосом затягуючи легкий, чарівний мотив.
- Ой ти, дівчи-ино, з горіха зерня... Чом твоє серденько - колюче терня?..
Каска лиш посміхається, зачувши журливий спів старшого брата, і набравши повні груди повітря, заграє знову.
- Чом твої устонька - тиха молитва?..
Здивовані дівочі голівки виглядають з-за високих тинів, прислухаючись до чаруючого голосу Ваджими, та сумно зітхаючи, розглядаючи привабливий стан молодого козака, з різкими, але добрими рисами обличчя та гривою золотого, кольору налитої сонцем пшениці, кошлатого волосся.
- ..А твоє слово гостре, як бритва?..
Трохи поодалі, по праву сторону від пригорбка, на узліссі, стоїть хатина Оріхар.
У маленькому дворі росте висока гілляста вишня, крона якої ховає у тіні маленький білий будиночок. Межи листя рясніють стиглі солодкі вишеньки, серед яких, обхопивши стовбур тендітними долоньками, ховається молода дівчина. Молодичка забула, як дихати, і глибоким, пронизливим поглядом ухопилася у тьмяні силуети двох юнаків. Її сестриці гралися поруч із нею під вишенькою, і все норовили закликати дівчину до гри. Проте та немов оглухла: до її вух доносилися тільки звуки солодкого чоловічого співу і тиха мелодія сопілки.
- Чом твої очі сяють тим чаром, що то запалює серце пожаром?..
Шизуо, немов відчувши теє, на хвильку замовкає.
Юнак повертає голову, і зустрічається поглядом з очима кольору стиглої вишні.
Ваджима супить брови та спішить одвернутися: здається йому, що як затримається він у тих очах хоч на мить більше, то одразу потоне у їхніх багряних безоднях. Затягне його червона трясовина і вже ніколи не дасть хлопцеві волі - погубить, розчинить у собі, забере повітря з легень. Чує хлопчина, немов трясеться його серце од жаху, і дивується собі: і теє тільки від одного погляду?..
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не схоче!..
@темы:
хендмейд,
Durarara!!,
лунный сахар,
fanfiction
-
-
23.09.2011 в 20:27-
-
23.09.2011 в 21:50-
-
01.10.2011 в 21:32-
-
01.10.2011 в 21:47но муза капризна.